Меніск колінного суглоба — це хрящова прокладка С-подібної форми, розташована між стегновою і великогомілковою кістками, яка амортизує навантаження на суглоб і підвищує його стабільність. У кожному коліні є два меніски — медіальний (внутрішній) і латеральний (зовнішній), і саме вони найчастіше пошкоджуються при травмах та поступовому зношуванні з віком.
Що таке меніск
Меніск — це фіброхрящ, тобто хрящова тканина з підвищеним вмістом колагенових волокон, що надає їй одночасно пружності й механічної міцності. За формою меніск нагадує півмісяць чи літеру «С» і розташований між суглобовими поверхнями стегнової кістки (зверху) і великогомілкової кістки (знизу), заповнюючи простір між ними та збільшуючи площу контакту цих кісток одна з одною.
На відміну від суглобового хряща, який тонким шаром вкриває поверхні кісток у суглобі, меніски — це окремі, самостійні структури, що лежать вільно між кістками і кріпляться до великогомілкової кістки та суглобової капсули лише в певних точках. Це дозволяє менискам дещо зміщуватися під час руху коліна, підлаштовуючись під зміну форми контакту між стегновою і великогомілковою кісткою при згинанні й розгинанні ноги.
Медіальний і латеральний меніск: у чому різниця
У кожному колінному суглобі є два меніски. Медіальний меніск розташований з внутрішньої (ближчої до другого коліна) сторони суглоба і має більш С-подібну, витягнуту форму; він тісніше пов’язаний із суглобовою капсулою та внутрішньою бічною зв’язкою, через що менш рухливий і, за статистикою, пошкоджується частіше за латеральний. Латеральний меніск розташований із зовнішньої сторони суглоба, має більш округлу, майже кільцеподібну форму і рухливіший, що частково пояснює його нижчу частоту травматичних пошкоджень порівняно з медіальним. Втім, латеральний меніск не менш важливий для функції суглоба — просто механізми його пошкодження й типові супутні травми (наприклад, поєднання з пошкодженням інших структур коліна) можуть відрізнятися від тих, що характерні для медіального меніска.
Будова меніска: тіло, передній і задній ріг, зони кровопостачання
Анатомічно в меніску виділяють тіло (центральну, найширшу частину) та два «роги» — передній і задній, якими меніск кріпиться до кістки. Особливо важлива для розуміння травм і можливості лікування — неоднорідність кровопостачання меніска: зовнішня третина (так звана червона зона) має власне кровопостачання і тому краще загоюється; середня третина (червоно-біла зона) кровопостачається частково; а внутрішня третина (біла зона), найближча до центру суглоба, практично позбавлена власних судин і живиться переважно за рахунок синовіальної рідини. Ця відмінність у кровопостачанні напряму визначає, які розриви меніска мають шанс зростися самостійно чи після зшивання, а які — ні. Задній ріг меніска, особливо медіального, пошкоджується частіше за передній — це пов’язано з особливостями біомеханіки коліна: саме задня частина меніска зазнає найбільшого навантаження при глибокому згинанні ноги в поєднанні з обертальним рухом, наприклад під час присідання з поворотом тулуба.
Функції меніска
Меніски виконують кілька важливих функцій, без яких нормальна робота колінного суглоба була б неможливою:
- амортизація — меніски пом’якшують ударне навантаження, що передається через суглоб під час ходьби, бігу чи стрибків, розподіляючи його рівномірніше по суглобових поверхнях;
- розподіл навантаження — завдяки менискам навантаження на суглобовий хрящ стегнової і великогомілкової кісток розподіляється по більшій площі, а не концентрується в одній точці;
- стабільність суглоба — меніски доповнюють роботу зв’язок колінного суглоба, підвищуючи його стабільність під час рухів, особливо обертальних;
- пропріоцепція — у тканині менісків є нервові закінчення, що передають мозку інформацію про положення й рух суглоба, допомагаючи координації рухів;
- захист суглобового хряща — рівномірний розподіл навантаження, який забезпечують меніски, зменшує знос суглобового хряща стегнової і великогомілкової кісток з часом.
Саме тому втрата чи значне пошкодження меніска — це не просто локальна проблема самого меніска, а фактор, що з часом підвищує навантаження на суглобовий хрящ і прискорює розвиток артрозу колінного суглоба.
За оцінками, меніски беруть на себе значну частину осьового навантаження, що передається через колінний суглоб під час ходьби, і ця частка ще більша під час бігу, стрибків чи підйому сходами. Саме тому навіть часткове видалення меніска (резекція) під час операції, а не лише повна його втрата, здатне відчутно змінити розподіл навантаження в суглобі — це одна з причин, чому сучасна хірургія меніска спрямована на максимальне збереження здорової тканини, а не на її повне видалення «про всяк випадок».
Що відбувається з меніском з віком
З віком тканина меніска, як і інші хрящові структури організму, поступово втрачає еластичність і зазнає дегенеративних змін — вона стає менш пружною і більш вразливою навіть до незначного навантаження чи невдалого руху. Це одна з причин, чому в людей середнього й старшого віку розриви меніска нерідко трапляються без вираженої травми — наприклад, під час звичайного присідання чи повороту тіла при фіксованій стопі. На тлі дегенеративних змін меніска також може формуватися кіста меніска — заповнене рідиною утворення в товщі чи по краю меніска, що є одним з проявів хронічного перевантаження цієї структури; за іншого механізму подібні кісти пов’язані і з кістою Бейкера, докладніше про яку можна прочитати у відповідній статті. Крім того, тривале пошкодження чи дегенерація меніска — один з факторів ризику остеоартрозу колінного суглоба, оскільки без повноцінної амортизації та розподілу навантаження суглобовий хрящ зношується швидше. Детальніше про відмінності між дегенеративними й запальними станами суглобів можна прочитати у статті артроз чи артрит.
Як зрозуміти, що болить меніск
Типові ознаки пошкодження меніска — біль, що локалізується по суглобовій щілині (лінії між стегновою і великогомілковою кісткою) з внутрішньої чи зовнішньої сторони коліна, залежно від того, який меніск пошкоджено; відчуття клацання чи «застрягання» в суглобі під час руху; набряк коліна, що з’являється протягом кількох годин чи днів після травми; а в разі значного розриву — блокада колінного суглоба, коли відірваний фрагмент меніска механічно заважає повному розгинанню чи згинанню ноги. Лікар при огляді також застосовує спеціальні клінічні тести — зокрема тести Мак-Мюррея і Епплі, — які допомагають запідозрити пошкодження меніска ще до інструментальної діагностики. Під час тесту Мак-Мюррея лікар згинає й розгинає коліно пацієнта, одночасно обертаючи гомілку, а поява характерного клацання чи болю в певному положенні вказує на можливе пошкодження меніска з конкретного боку суглоба; тест Епплі проводять у положенні лежачи на животі із зігнутим коліном і застосуванням осьового навантаження на стопу в поєднанні з обертанням. Обидва тести — орієнтовні клінічні інструменти, а не остаточний метод діагностики, тому за потреби лікар доповнює огляд інструментальними дослідженнями.
Якщо ви помітили подібні симптоми після травми коліна чи без явної причини, це привід звернутися до ортопеда-травматолога для огляду та, за потреби, подальшої діагностики й лікування — докладніше про підходи до лікування розриву меніска можна дізнатися на сторінці артроскопічної хірургії суглобів.
Чи відновлюється меніск
Здатність меніска до самостійного загоєння безпосередньо залежить від того, в якій із зон кровопостачання, описаних вище, розташоване пошкодження. Розриви в червоній зоні (з добрим кровопостачанням) мають найкращий потенціал до загоєння, зокрема після хірургічного зшивання країв розриву — шва меніска. Розриви в червоно-білій зоні загоюються менш передбачувано, а результат залежить від характеру й розміру пошкодження. Розриви в білій зоні, позбавленій власного кровопостачання, практично не мають потенціалу до самостійного зрощення, тому при такому пошкодженні частіше застосовують парціальну (часткову) резекцію — видалення лише пошкодженої, нежиттєздатної частини меніска, зі збереженням максимально можливого обсягу здорової тканини.
Вибір між зшиванням і резекцією меніска лікар ухвалює під час артроскопії — малоінвазивної операції, коли безпосередньо в ході втручання оцінюють характер, розташування й розмір розриву. Детальніше про метод — у статті про артроскопію меніска, а про відновлення після подібної операції — на сторінці реабілітації після розриву меніска за протоколом ERAS.
Діагностика стану меніска
Основний метод діагностики пошкоджень меніска — МРТ колінного суглоба, яка дозволяє детально візуалізувати структуру меніска, локалізацію й характер розриву без необхідності інвазивного втручання. Для опису ступеня дегенеративних змін меніска на МРТ лікарі-радіологи використовують класифікацію Stoller, що виділяє кілька стадій — від початкових внутрішньоменіскових змін сигналу без виходу на поверхню меніска до повноцінного розриву. У складних чи неоднозначних випадках, коли дані МРТ недостатньо чіткі, остаточну оцінку стану меніска можна отримати під час артроскопії, яка одночасно є і діагностичним, і лікувальним методом — через мінімальні проколи лікар може безпосередньо оглянути меніск і, за потреби, одразу провести необхідне втручання. Рентген, на відміну від МРТ, не показує меніск безпосередньо, оскільки хрящова тканина погано візуалізується на рентгенівському знімку, — його призначають переважно для виключення переломів кістки чи оцінки супутніх змін самого суглоба, а не для прямої діагностики стану меніска.
Як зберегти меніски здоровими
Хоча повністю виключити ризик пошкодження меніска неможливо, кілька звичок допомагають зменшити навантаження на цю структуру та знизити ймовірність травми:
- контроль ваги тіла — надлишкова вага підвищує навантаження на колінні суглоби при кожному кроці, що прискорює зношування менісків і суглобового хряща;
- правильна техніка присідань і підйому ваги — глибокі присідання з неправильним положенням коліна (зокрема виходом коліна далеко за лінію стопи чи різкими обертальними рухами під навантаженням) підвищують ризик травми меніска;
- зміцнення квадрицепса (чотириголового м’яза стегна) — сильні м’язи стегна краще стабілізують колінний суглоб і частково розвантажують меніски під час руху;
- розминка перед фізичним навантаженням чи спортом — підготовка м’язів і зв’язок до навантаження знижує ризик різкого, некоординованого руху, що часто і призводить до травматичного розриву меніска;
- поступове збільшення інтенсивності тренувань — різке зростання навантаження без адаптації суглоба до нового рівня активності є одним з поширених провокуючих факторів травми меніска, особливо після тривалої перерви в заняттях спортом.